Sword Art Online: Покроково – Том 1: Арія беззоряної ночі – Розділ 1

Якось, я бачив справжню падаючу зірку.

Не на мандрівці під зоряним небом, а з вікна моєї кімнати. Нічого незвичного для мешканців місцин із чистим небом і безпросвітними ночами. Проте мій будинок у Каваґое, що в префектурі Сайтама, не підпадав під жоден із цих пунктів. Побачити можна було хіба що найяскравіші зорі, що їх видно неозброєним оком.

Але однієї зимової ночі так сталося, що я поглянув у вікно та зловив короткий поблиск, котрий, на тлі міських вогнів, плинув насторч пелені беззоряного неба. То був клас п'ятий чи четвертий, і моя тодішня безневинність вирішила загадати бажання... змарнувавши його на найбезглуздішу, що тільки можна уявити, річ: "Бажаю, щоб наступний монстр скинув рідкісний предмет". Я саме ґріндив* на левелап* у найулюбленішому тогочасному MMORPG*.

Ґрінд (англ. grind) – повторювані дії гравця, що спрямовані на отримання внутрішньої вигоди, прокачки тощо.

Левелап (англ. level-up) – підняття рівня.

MMORPG (Massively Multiplayer Online Role-Playing Game) – багатокористувальницька онлайнова рольова гра. Далі зустрінеться ця абревіатура з VR- (Virtual reality) – у віртуальній дійсності.

Зірку, таких же кольору та швидкості, я побачив три (чи то чотири) роки потому.

Однак не в телескопа, і не спалахом на темно-сірому небі. Це було в похмурім лабіринті, створеному NerveGear – першим у світі інтерфейсом повного занурення.

Те, як фехтувальник боровся – «одержимо» – усе, що спадало на думку.

Він плече в плече промчав повз неотесану сокиру напівгуманоїда 6-го рівня на ймення «Ruin Kobold Trooper»*, що аж моєю спиною пробігли мурашки. Опісля трьох успішних огинань, кобальт остаточно втратив рівновагу, і той чимдуж увігнав навичку мечника в безпорадного звіра.

Ruin Kobold Trooper – з англійської: Руїнний Кобальт-Штурмовик.

Використав він лінеар*, що насправді є першою атакою для кожного, хто вивчав розряд рапір. Навичка вельми звичайна – прямий випад з осереднього положення, але швидкість її була дивовижною. Це робота явно не ігрової системи підпори рухів, а, скоріше, плід його власних атлетичних умінь.

Лінеар (англ. linear) – дослівно: лінійно, за лінією.

Під час бета-тесту, я безліч разів вбачав як члени паті* й ворожі монстри користалися такою навичкою. Проте цього разу ловив лише слід напряму меча, та аж ніяк не поблиск самого леза. Раптовий, яросний спалах посеред тьмяного донжона осяяв у розумі спогадки про ту падаючу зірку.

Паті (англ. party) – партія, група, спілка. Тут – передбачене об'єднання, зібране задля спільної ігрової мети.

Опісля трьох повторів тотожного патерну (ухиляння від комбо кобальта й у відповідь – лінеар), фехтувальник здолав оце, одне з найживучиших у донжоні, створіння, не отримавши ні подряпинки. Але то був не якийсь бій наледащо. Останній випад увірвався в грудину кобальта, що той мусив розірватися на нікчемні поліґональні уламки. Фехтувальник же спіткнувся й бахнувся о стіну, буцімто відштовхнутий розпадом істоти. Він обперся об неї, доки не сів на підлогу й тяжко зітхнув.

Зазвичай, я б тишком відійшов на пошуки власної здобичі. Відтоді, як місяць тому вирішив чинити мов себелюбний соло-плеєр*, я не наближався до когось іншого. Виняток, хіба що, якби взрів когось, хто б'ється на грані смерті. Однак фехтувальник, що не втратив ані крихти здоров'я останнім нагадував того, кому потрібна поміч.

Соло-плеєр (англ. solo player) – гравець-самітник.

Та все ж...

Мені знадобилося п'ять секунд, щоб таки наважитися й попрямувати точнісінько в напрямку сидячого гравця.

Худорлявий і невеличкий, він носив легкого бронзового нагрудника під яскраво-червоною шкіряною накидкою, облиплі шкіряні штани й чоботи до колін. Обличчя його сховане під каптуром накидки, що звисав од голови до пояса. Усе під верхом відповідало легкій броні, гожій моторному фехтувальнику, однак також подібне до мого вбрання мечника. Аби втримати мій улюблений, проте вельми тяжкий Еніл Блейд – нагороду за високорівневий квест, я позбувся громіздкого спорядження. Інакше кажучи, мені не підняти щось важче, ніж темно-сіре шкіряне пальто й невеличкого нагрудника.

Еніл Блейд (англ. Anneal Blade) – Гартований Меч.

Почувши мої кроки, фехтувальник здригнувся, однак більше не рухався.

Він мав побачити зелений указівник, і заспокоїтися, що я не монстр.

Голова його завмерла поміж задертих колін – чіткий знак, що він хотів, аби я пройшов повз. Але я зупинився за кілька кроків.

— Дещо оверкіл, як на мене.

Тонкі плечі знову здригнулися попід цупкою накидкою. Каптур піднявся на сантиметр чи два, і показалася двійка яскравілих на мене очей. Бачив я лише пару коричнуватих вогників, обрис лиця його знов-таки був у тіні.

Опісля кількох секунд погляду, гострого мов ті штрики рапірою, він злегка схилив голову набік, певно, натякаючи, що не зрозумів моїх слів.

Подумки, я смиренно зітхнув. Лиш одна сверблячка на затінках ума не давала вернутися до мого самітного шляху.

Лінеар фехтувальника була відточена до досконалості. Не тільки коротезні початкові рухи – сама атака швидша, аніж я здатен був угледіли. Ніколи ще я не зрів такої жахаючої, та прекрасної навички мечника. Спершу, подумав був, що він також є колишнім бета-тестером. Така швидкість потребувала вдосталь досвіду, що нинішній смертоносний світ не встиг би надати.

Однак узрівши ту лінеар удруге, розум мій поринув у сумніви. Попри такі досконалі атаки, бій був явно небезпечний.

Уникання ворожих випадів, скорочуючи власні рухи, звісно, дозволяє контратакувати хутчіше, аніж при блокуванні чи парируванні, що зі свого боку запобігало зношенню спорядження. Однак наслідки похибки цілковито переважали вигоди. У найгіршому разі, вдалий удар ворога міг зарахуватися як контратака, що залучало короткочасний стан-ефект*. Соло-гравцю це рівноцінно поцілунку смерті.

Стан (англ. stun) – оглушення, запаморочення.

Якось не поєднувалися відмінне володіння мечем із явно безнадійною стратегією. І мені кортіло дізнатися причину, тож я підійшов і вигукнув, буцімто це був оверкіл.

Утім він навіть не зрозумів такий простенький онлайн-термін. Фехтувальник, котрий сидів на підлозі не зумів би бути бета-тестером. Він навіть міг не грати до цього в MMO.

Я глибоко вдихнув і вдався в пояснення.

— Оверкіл – це коли ти завдав пошкоджень значно більше, аніж лишилося здоров'я у монстра. Опісля другої твоєї лінеар кобальт був майже мертвим. Лише три чи чотири пікселі зосталося на смузі ейч-пі*. Тож можна було прикінчити його легкою атакою, щоб не залучати цілу навичку.

Ейч-пі (англ. HP (health points)) – одиниці здоров'я.

Скільки днів минуло, відколи я мовив стільки слів разом? Чи може тижнів? Моє пояснення, як для посереднього японського студента, було вишукане, мов есе. Проте фехтувальник цілісіньких десять секунд не подавав жодної відповіді. Аж ось, м'який голос пролунав із глибин каптура.

– Хіба погано завдавати багато пошкоджень?

Тепер-то, я нарешті збагнув. Сидячий плеєр є чи не найвинятковішим, кого тільки можна стріти у тутешнім світі (не кажучи вже, що в глибині донжона); не плеєром, а плеєркою. Найперше в світі VRMMORPG, Sword Art Online, одчинило свої двері десь як місяць тому.

У середньому MMO рівень гравців був би обмежений, та й ігровий світ, так чи інакше, досліджували ввесь. Однак це SAO, де навіть найкращі плеєри мали насилу десятий рівень, і ніхто не знав, чи є межа. Лишень кілька відсотків ширяючої фортеці Айнкрад було нанесено на карту.

SAO більше не гра. Скоріше «в'язниця». Розлоґінитися – неможливо, а смерть аватара у грі приводить до смерті дійсного тіла; замкнуте коло. За цих абсолютних умов, лише декілька людей ризикують, борючися з небезпечними монстрами і пастками у донжонах.

Крім того, ґейммайстер* установив кожному гравцеві його справдешній ґендер, що означало масову недостачу жіночих аватарів у грі. Гадаю, більшість із них досі перебувають у стінах безпечного Міста Початків. У цім масивнім донжоні (лабіринті першого поверху), я вглядав був гравчинь лише разів два чи три. І то посеред чималих авантюристських паті.

Ґейммайстер (англ. Game master) – ігровий майстер, себто адміністратор гри.

Позатак, ніщо не давало мені підстав, що ця самотня фехтувальниця в глибині недослідженої території донжона, насправді може виявитися дівчиною. Мигцем я подумав був пробурмотіти: "даруй", і чкурнути. Ніколи нічого не мав проти хлопців, котрі завжди й без натяку на сумнів знаходять, про що потеревенити з усякою побаченою дівчиною, однак сам я не хотів бути розціненим як один із них.

Одмовила б вона: "Не пхай носа до чужого проса", або ж: "Що хочу, те й роблю", мені б нічого не залишилося, окрім як змиритися й самітно піти собі. Але відповідь фехтувальниці видалася невинним питанням, тож я відклав такі думки й спробував переповісти розлогіше.

— Ну... у грі нема покарання за оверкіл, це просто недієво. Навички мечника потребують чималої зосередженості, тож, що частіше їх залучаєш – то більше виснажуватимешся. Тобто, тобі ж іще до дому вертатися, та? Слід поберегти сил.

— ...До дому вертатися?

Голос, що пролунав із глибини каптура був хрипким, а слова ледь чутними, але однаково здавався мені неймовірно гарним. Звичайно, усе це не дійшло до моїх уст.

Натомість я доповнив мою минулу тезу.

— Авжеж. Щоб вибратись із цієї місцини, потрібна добра година, а до найближчого містечка до того ж іти хвилин 30. Виснажившися – більше помилятимешся. Ти, як бачу, теж є соло-плеєром, тож ця помилка може обернутися фатальною.

Говорячи, я дивувався, як легко наставляв її. Не через те, що вона дівчина, либонь. Цюю розмову я завів, ще допоки усвідомив її стать. Помінявшися місцями: якби хтось так пихато вчив мене що і як слід робити – я б неодмінно послав його до біса. Коли збагнув, наскільки мої дії є суперечливі до власного ж образу, фехтувальниця нарешті відказала.

— Тоді, це не проблема. Я не йду до дому.

— Га? Не... повертаєшся до міста? А де тоді запасатися зіллями, лагодити спорядження чи бодай поспати...?

— Зілля непотрібні, коли не отримуєш шкоди, і я маю п'ять однакових мечів. А якщо треба поспати – зроблю то в найближчій безпечній смузі.

Безпечна смуга є кімнаткою в донжоні, позбавленою ризику спавну* всіляких монстрів. Її легко розпізнати за кольоровими смолоскипами по кутах. При полюванні, чи побудові карт – це корисно, однак для чогось більшого, аніж подрімати годинку, не годилося. Без ліжок, там є лише тверда підлога, а ще чути кроки й гарчання монстрів із-поза відкритих проходів. Навіть наймужніші авантюристи не могли заснути за таких умов.

Спавн (англ. spawn) – утілення негравецьких істот.

— Ем... і скільки ж годин ти тут пробула? — Запитав я, боючись почути відповідь. Вона повільно відпустила. — Дні три... чотири, либонь. Ти вже все? Наступні чудовиська скоро спавнитимуться, мені треба йти.

Дівчина поклала тендітну рукавицю на стіну й хитко здійнялася. З рапірою, котра тяжко звисала з її рук, буцімто дворучний меч, вона повернулася спиною до мене. Коли та пішла, я побачив на її накидці пошарпаність, що свідчило про його негожий стан. Направду, це чудо, що хирлява тканина зуміла витримати всі ці чотири дні вештання донжоном. Мабуть, твердження, що вона не отримує пошкоджень було не просто хвастощами...

— Якщо надалі так битимешся, ти помреш.

Вона спинилася, дозволивши правому плечу спертися о стіну, й обернулася. Оті, як я гадав, горіхові очі під каптуром, зараз бачилися дедалі тьмянішими спалахами, що свердлили червоним.

— Так чи інакше, усі помремо.

Охриплий, тріскучий голос, здавалася, заглиблювався в холодне повітря донжона.

— За єдиний місяць вмерло дві тисячі. А ми навіть не здатні покінчити з першим поверхом. Немає жодного способу перемогти цю гру. Різниця лиш у тім, де і коли ти помреш. Раніше… чи пізніше…

Це найдовше і саме чуттєве зі тверджень полишило її губи та застигло в повітрі.

Крок уперед я зробив підсвідомо, коли побачив, як вона беззвучно валиться на діл, ніби потрапила під дію незримого паралічу.

Головна

2-ий розділ