Sword Art Online: Покроково – Том 1: Арія беззоряної ночі – Розділ 2

У мить удару об підлогу, єдина думка майнула в її голові: "Цікаво, що стається, коли ти непритомнієш у віртуальному світі?"

Втрата свідомості – це раптова відмова мозку, зумовлена зупинкою кровотоку. Трапитися таке може за різноманітних причин: несправність серця або судин, недокрів'я, низький тиск, гіпервентиляція. Але у повному VR зануренні, фізичне тіло непорушно лежало на ліжку чи спинці стільця. Та й, очевидно, кожного, хто застряг у цій грі смерті госпіталізували до найближчого медзакладу, де повсякчас за ними стежили і забезпечували необхідними медикаментам. Важко було уявити, як хтось непритомніє тільки з фізичних причин.

Усі ці думки промчали її млілою свідомістю, і врешті-решт спростилися до одного речення: "Мене це більше не хвилює".

Ніщо вже не мало значення. Тут вона і помре. Зомлівши посеред лабіринту, що його боронили смертоносні монстри, наївно думати, ніби вона безпечно вибереться із такого становища. Поряд був інший гравець, одначе він не ризикуватиме власним життям, щоб урятувати незнайомку.

Крім того, як би той спас її? Вага, котру гравець здатен був нести у віртуальному світі твердо керувалася системою.

У глибині такого небезпечного донжона, усякий плеєр, що є змоги, набивався зіллями та запасним спорядженням, і це не враховуючи усю зібрану здобич. Годі й уявляти, як хтось тягне ще одну людину з усім цим.

Тоді вона дещо збагнула.

Думки, котрі мали б гайнути її млілим мозком, тривали якось задовго. Причому понизу був лише твердий камінь, то як вона відчувала щось таке м'яке та ніжне, що тиснуло на її спину? Чомусь, їй було тепло. Навіть легкий вітерець обдував її щоку.

Спочатку, дівчина насильно прирозплющила очі.

Перед нею був не темний донжон, обнесений товстими стінами. А галявина посеред лісу, оточена старожитніми, вкритими золотавим мохом, деревами і тернистими кущами, що рясніли квіточками. Вона зомліла... ні, спала була на м'якому трав'яному килимі, посеред круглявої поляни, омахом зо вісім метрів.

Але... як? Вона втратила свідомість глибоко в донжоні, то як змогла дістатися аж до цієї місцини просто неба?

Відповідь знаходилася на дев'яносто градусів праворуч.

Сіра тінь, біля підніжжя аж надто величезного дерева тримала чималий меч в обох руках, опершися головою в піхви. Обличчя ховалося попід довгим чорнявим чубом, проте приглядаючися до спорядження та стану, то мусив бути той самий плеєр, що говорив з нею за мить до втрати свідомості.

Він у якийсь спосіб одтягнув її з донжона до цього лісу. Дівчина вглядалася в ряди дерев, допоки не помітила ліворуч масивну вежу, височілу до стелі, більш ніж за сто мертів звідсіль. Лабіринт першого поверху Айнкрада.

Вона повернулася направо. Плечі хлопця, ніби відчувши порух, здригнулися під сірим шкіряним плащем, а голова трохи піднялася. Навіть у полудневому сонці, очі його були чорні мов беззоряна ніч.

Одразу ж, як вона схрестила погляди з цими чорнезними зіницями, маленький вогник спалахнув далеко на відтинках її свідомості.

— Не слід було... тобі силуватися. — Процідила Асуна Юкі крізь стиснуті зуби.

Відколи потрапила в цей світ, Асуна задавала собі те саме питання сотні, як не тисячі разів.

Чому вона вирішила зіграти в цю новопридбану консоль, якщо та була навіть не її? Навіщо вдягла шолом, сіла на крісло з високою спинкою й вирекла початкову вказівку?

Асуна не купувала NerveGear – VR інтерфейс мрій, що обернувся знаряддям погибелі; або ж ігровий картридж Sword Art Online – величезну в'язницю душ. То був її старший брат, Коїчіро. Однак навіть він не був відеоґеймером, тим паче в MMORPG. Як син представницького директора RCT – найбільшої промисловості електроніки в країні, він навчався всьому необхідному, аби стати батьковим спадкоємцем, а всяке, що непов'язане з цим – викреслювалося з його життя. Чому він був зацікавився NerveGear? Чому вибрав SAO? Для неї це досі лишалося таємницею.

Одначе, за іронією долі, Коїчіро вже не отримає можливості зіграти в першу його відеогру. Позаяк у день запуску SAO, він був вимушений відправитись у відрядження закордон. Добою до того, за вечірнім столом, її брат відчайдушно сміявся, та вона, здавалося, таки відчула його щиру досаду.

Життя Асуни було не таке суворе, як Коїчіро, утім до кінця середньої школи, її ігровий досвід обмежувався всілякмим безкоштовнми застосунками на смартфоні. Про існуваннпя онлайн-ігор вона знала, але вже незабаром вступні іспити до старшої, тож приводів чи спонук цікавитися ними вона, вочевидь, не мала.

Таким чином в Асуни навіть не було пояснень, чому ввечері 6-го листопада, 2022 року, вона вирішила спати у кімнаті брата, одягнула вже налаштований NerveGear на голову, і мовила вказівку: "лінк старт"*.

Лінк старт (англ. link start) – почати з'єднання. 

Єдине, що вона могла сказати – того дня все змінилося. Ні, усе скінчилося.

Асуна замкнулася в кімнаті заїжджого двору Міста Починань, чекаючи на закінчення тортур. Але за два тижні, жодного повідомлення так і не прийшло з дійсного світу, тож вона втратила надію на порятунок ззовні. Тоді ж, досі не звідавши повністю перший донжон, уже вмерла тисяча гравців, що дало їй чітке розуміння: дожидатися, доки гру пройдуть зсередини було марною тратою часу.

Увесь вибір, що зоставався – це як тобі померти.

Звісно, можна було чекати місяці, а то й роки, у межах безпечного міста. Проте ніхто не ручався, що правило, за котрим монстри не могли заходити в міста буде чинним вічно.

Асуна вважала за краще полишити місто, аніж скрутитися в темряві калачиком, і жити у страху перед прийдешнім. Вона користатиметься кожним інстинктом, б'ючися, навчаючись і зростаючи. А якщо зрештою виснажиться і згине, то принаймні не згає останні дні в тузі за минулим і оплакуючи втрачене майбутнє.

Біжи, несися й щезни. Мовби метеор, котрий згорів у атмосфері.

Так вона мислила, коли покинула проїжджий двір і рушила в пустку цього світу, не тямивши жоднісінького MMORPG терміна. Асуна придбала озброєння, вивчила єдину навичку й пішла шукати власну долю в глибині ще непідкореного лабіринту.

І нарешті, о четвертій ранку п'ятниці, 2-го грудня, перетнувши всяку межу битв, вона впала без тями од виснаги. І тут її квест мав би завершитися. Ім'я «Asuna», вирізьблене на Честені Душ попід Сталевим Палацом викреслилося, і всьому цьому настав би кінець.

Навіть так, це мало статися.

— Тобі не слід було. — Повторила Асуна. Чорноволосий мечник, спустившися, зронив погляд чорних мов ніч очей до долу. Дивовижна наївність у його діях здивувала дівчину, бо видавався він дещо старшим од неї.

За кілька секунд, її підозри вернулися, коли його вустами пройшла цинічна посмішка. — Я тебе не рятував. — Тихо зронив він. Це був хлопчачий голос, та щось у ньому приховувало його справжній вік.

— Чому ж тоді не зоставив мене там?

— Лише хотів уберегти дані твоєї карти. Якщо провела чотири дні на передовому краї, то мусила зарисувати гарненький шмат незвіданої місцини. Дати такому щезнути було б марнотратством.

Від логіки й прямоти пояснень їй перехопило подих. Більшість людей, що вона зустрічала переповідали якісь балачки про важливість життя, або, що всім потрібно єднатися – чого вона й очікувала. Асуна вже ладна була прорізатися (звісно, що усно) крізь усі ті нісенітниці, одначе практичність його відповіді позбавила її такої потреби.

— Гаразд. Тримай. — пробурмотіла вона, відкривши віконце. Асуна нарешті звикла до системного меню; тицяючи, отримала доступ до карти й скопіювала її в сувій пергаменту. Інша кнопка утворила предмет як ігровий об'єкт, і вона кинула його хлопцеві до ніг. — Тепер маєш жадане. На все добре.

Вона прибрала руки зі трави, щоб підвестися, але ноги й досі тремтіли. Годинник у віконці показував, що та пробула без тями цілих сім годин, однак її виснаження ще до ладу не минуло. Вона досі має зо три рапіри. Пішовши до донжона, Асуна сказала собі, що пробуде у вежі, допоки міцність останньої не впаде до половини.

Декілька підозр і надалі ховалися на затінках її розуму. Як цей мечник у сірім плащі спромігся витягти її з лабіринту до лісової поляни? І чому він пішов аж сюди, назовні, а не до найближчої безпечної смуги у вежі?

Так чи інакше, це не варте того, щоб розвертатися й питати в нього. Тож Асуна вернула ліворуч, у напрямі чорного, загрозливого лабіринту, і почала крок.

— Стривай, фехтувальнице.

— ...

Вона знехтувала й продовжила рух, але наступне, що він сказав змусило її завмерти.

— Ти ж робиш усе це, аби пройти гру, та? Не просто ж померти в донжоні. То чом тобі не прийти на збори?

— Збори? — Поцікавилася вона вголос. Лагідний вітерець доніс до її вух пояснення мечника.

— Сьогоніч в місті Толбана, що поблизу вежі, пройдуть збори. Там плануватимуть, як здолати боса лабіринту першого поверху.

1-ий розділ

Головна

3-й розділ