Sword Art Online: Покроково – Том 1: Арія беззоряної ночі – Розділ 3
Айнкрад є подібним конусу, тож перший його ярус – найширший, мав кругляву поверхню, кілометрів десять в омаху зі площею близько вісімдесяти квадратів. До прикладу, площа міста Каваґое в префектурі Сайтама, котре налічує понад триста тисяч мешканців, не перевищувала десяти квадратів.
Через такі розміри, у ньому знаходилося чимало різноманітностей.
По північ суші, кілометр в омаху, розташовувалося Місто Починань, оточене напівкруглою стіною, котра нагадувала замок. Поза ним струменіли поля, заповнені кабанами та вовками, а також усілякими комашиними монстрами, на кшталт черв'яків, жуків та ос.
За луками, на північний захід, розкидався густий ліс, а на схід, переповнені болотами, низовини. У кожній місцині, що то гори, долини чи руїни, є відповідний тип монстрів. А на північному краю поверху – триста метрів в омаху й сотня ввись, височіла кремезна вежа – лабіринт першого поверху.
Окрім Міста Починань, рівень був усіяний купою інших поселень різноманітних розмірів. Найбільше з них (лише близько двох сотень метрів у пролозі) – Толбана. Долинне місто, що є найближчім до лабіринту поверху.
Уперше гравець навідав був це сумирне містечко, заставлене велетенськими вітряками, трьома тижнями після запуску Sword Art Online.
За той час уже понад тисячу вісімсот плеєрів втратили життя.
Ми із загадковою фехтувальницею залишили ліс, досі дотримуючися певної відстані, і пройшли через північні ворота Толбани. У полі зору з'явилася познака «INNER AREA», повідомляючи, що тепер це безпечна частина міста. Раптом я відчув, як на плечі звалилася втома від довго дня, і мої вуста відпустили тяжкий подих.
Якщо мені так погано, залишивши місто лишень цього ранку, то фехтувальниця, що йшла позаду, мала почуватися куди гірше. Я обернувся поглянути, однак не помітив бодай хитання високих чобіт. Кілька годин сну не стерли б виснагу віді трьох днів бойовищ на передовій, тож вона, мабуть, володіла чималою силою волі. Здавалася, що повернення до міста було можливістю розпружити тіло й ум (віртуальні змінні, що у цім світі є тотожними), але вона, видко, була не в настрої для настанов.
Натомість я мовив коротко й ясно — Збори на міській площі, о шістнадцятій годині.
— ...
Обличчя під каптуром злегка кивнуло, і вона пройшла повз мене.
Легкий вітерець, котрий шугав долинним містом, колихав уже віддалілу її накидку. Я привідкрив рота, однак не знайшов, що сказати. Якщо подумати, такий самітник, котрий програв останній місяць у соло, не мав права вимагати люб'язності від усіх інших. Єдине, про що я мав турбуватися – як зберегти власне життя.
— Дивна дівчина, та? — Промимрив голос позаду. Я відірвав погляд од фехтувальниці й повернувся. — На взір, була за крок до смерті, однак минула її. Точно нова́чка, та рухи її гострі мов сталь. Хто б то був?
Високий голос, що під кінець речення перетік до дивного гундосого присвистування, належав маленькій і верткій гравчині, що є на цілу голову нижчою за мене. Як і я, вона носила лише пальто та шкіряну броню. Знаряддя на її талії – маленькі пазурі та кілька голочок, не мали вигляд озброєння, з котрим зазвичай приходять на передову, утім за зброю вона мала ніц не лезо меча.
Знаєш фехтувальницю? — Спитав я мимо волі, і скорчився, уже передбачивши відповідь. Як я й думав, дівчинка здійняла руку, розтопивши усі п'ять пальців.
— Зроблю знижку. П'ять сотень кол.
Її усміхнене обличчя мало одну вельми виразну рису.
Вона використала косметичний предмет, аби намалювати три риски, на штиб звірячих вусів, собі на кожній щоці. У поєднанні з її короткими рудуватими кучерями, усе в цілому нагадувало гризуна.
Я запитував був чому вона носить такий образ, але у відповідь отримав тільки. — Ти ж не питаєш дівчину, чом та наносить макіяж, еге? Скажу за сто тисяч кол. — Тож розгадка досі була таємницею.
Я заприсягнув собі, що одного дня, направду розживуся рідкісним предметом, і заплачу ту непомірну суму, тільки щоб витягнути з неї відповідь.
— Не до вподоби мені виторговувати дівочі таїнства. — Бовкнув я суворо.
— Хі-хі! Гарний настрій маєш. — сказала вона з усмішкою. Арґо Миша – найкраща торговка відомостями в Айнкраді, заливалася від сміху.
Стережися – дехто якось застеріг мене. Потеревениш із Мишею п'ять хвилин, і та примудриться витягти з тебе сотню кол. Одначе, як вірити самій Арґо – вона ніколи не продавала сумнівних відомостей. Миша завжди платила повідомнику за вісті, котрі вважала цінними, а перетворювала їх на продукт, лише коли переконається, що історія поважна. Нічого дивного, що шмат сумнівщини, проданий за чималий кошт, зруйнував би її репутацію. Тож, хоча це не те саме, що фармити інґредієнти в донжонах, утім така справа теж мала певні ризики.
Цікаво, але нащо гравчині подвоювати й так небезпечну роботу? Це питання ніяк не йшло з голови. Проте я усвідомлював, що як поставлю його – та видасть інший рахунок на сто тисяч кол. Того то я прочистив горлянку і сказав.
— Тож, знов-таки твоя справа поступилася посередницьким переговорам?
Тепер-то Арґо насупилася. Вона поглянула навсебіч і торкнула пальцем моєї спини, кличучи до найближчого провулку. За дві години до стратегічних зборів, лише кілька гравців тинялися містом, утім для її зажитої слави вартової секретів, було важливо, щоб нас ненароком не почули.
Арґо пройшла до першої вулички й притулила спину до стіни будинку (де мешкали NPC, звісно ж), тоді кивнула.
— Та, слушно. Піднято до двадцяти дев'яти тисяч восьмисот кол.
— Двадцяти дев'яти, га? — Я скривився і знизав плечима. — Даруй, моя відповідь та ж, ціна не має значення. Не продається.
— Я те й казала замовнику, та що поробиш?
Основна справа Арґо є продаж відомостей, проте, на додачу, відмінний показник AGI* вона використовувала як гонець. Зазвичай, та просто доставляє поодинокі короткі словесні або письмові повідомлення, але останній тиждень вона стала магістраллю поміж мною і кимось украй настирливим... якщо не явно нахабним.
AGI (англ. agility) – спритність.
Він (чи вона) прагнули придбати мій Еніл Блейд +6 (3S3D).
У SAO, система вдосконалення спорядження є доволі проста, як для сучасного MMORPG. Мається п'ять показників: Sharpness (гострість), Quickness (прудкість), Accuracy (точність), Heaviness (тяжкість) і Durability (міцність). За певну ціну, NPC* або ж гравці-ковалі могли спробувати підняти для вас певний стат*. Як і в інших таких іграх, кожен із них потребував особливих матеріалів, а також була певна ймовірність невдачі.
NPC (англ. non-player character) – Неігровий персонаж.
Стат (англ. stat) – певний чисельний показник.
Коли показник успішно підіймався, до імені предмета додавалося +1, +2 і так далі. Однак ви не дізнаєтеся самих статів, допоки не візьмете спорядження безпосередньо до рук і не відкриєте властивості. Та й довго було щоразу казати: "один до гострості, два до тяжкості", торгуючи одне з одним. Отож, предмет на +4, де 1 до точності, два до тяжкості й 1 до міцності, називався б: "1A2H1D".
Мій Еніл Блейд +6 (3S3D), був підвищений у гострість і міцність на три одиниці. Аби так поліпшити його на першім поверсі, потрібно чимало наполегливості та вдачі. Небагато гравців вирішували качати навички ковальства, погіршуючи цим власні умови виживання. А NPC ковалі, попри їхню схожість із ґномами, мали не надто втішні навички.
Сама зброя, навіть непрокачана, є нагородою за вельми складаний квест, а із такими числами – це було найкраще, що плеєр спромігся би знайти на першому поверсі. Утім, він і досі початкове спорядження. Я мав змогу прокачати його ще кілька разів, та все одно знайду кращий меч на третім чи четвертім поверсі, і процес розпочнеться знову.
Позатак я довго оцінював спонуки замовника Арґо заплатити сумище у 29 800 кол за таку от річ. У перемовинах віч-на-віч, я би просто спитав покупця. Та не знаючи навіть імені, довідатися щось про нього було неможливо.
— І скільки заплатили за мовчання? Тисячу? — Спитав я. Арґо кивнула.
— Та. Скажу, що так. Бажаєш підвищити ставки?
— Гм... один к*? Гхмм.
К – тисяча.
Оцей от "хабар" був передплатою Покупця X за невідомість. Як я погоджуся заплатити 1 100 кол, Арґо відправить на ту сторону повідомлення, де спитає, чи не дасть той 1 200. Тоді я б підвищив до 1 300 і так далі. Якщо вийду переможцем із цього торгового двобою, то дізнаюся ім'я покупця, однак під кінець я б лишився майже без коштів. Хіба ж не дурість?
— Добре... тож ти – посередник, заробляєш, навіть нічого не продавши? Віддам честь твоїй справі. — Буркнув я. Вусате обличчя Арґо попливло в усмішці, і вона видала зі сміхом.
— То ж найкраща частина, бач? Продаючи комусь певні відомості, я одразу маю історію, що: "той-то купив ті-то відомості". Подвійний зиск!
У дійснім житті, юрист ніколи не розкривав імені свого замовника, утім операючися на гасло Миші: "усякі відомості мають ціну", вона, видко, не сприймала це за табу. Кожен, хто хотів із нею співпрацювати, мав бути заздалегідь готовим продати власне ім'я. Але коли її здібності такі чудові, то хто скаржитиметься на ціну?
— Даси знати, як якась плеєрка захоче моїх таємниць, і я перекуплю її першим. — Сказав я примарніло. Арґо ж знову зареготіла, тоді повернула помірковане обличчя.
— Гаразд, скажу замовнику, що ти вкотре відмовив. Навіть натякну, яко зможу, щоб облишили марну справу. Па-па, Кі-бо.
З помахом руки, Миша гайнула провулком із хуткістю, що відповідала її прозвиську. Споглядаючи, як поблиск золотаво-каштанових кучерів миттєво змішавсь у натовпі, я прийшов до думки, що вона все ж не дасть себе скривдити.
За перший місяць смертельної гри SAO, я вивчив декілька речей.
Що для плеєра визначало ймовірність життя чи погибелі? Нескінченна кількість вірогідностей: наявність зіль, знання де вийти з донжона тощо. Однак десь посеред цього виру факторів була "суть". Дещо, на що всі безсумнівно покладалися. Інакше кажучи, твоє "головне озброєння" – знаряддя безпосереднього виживання.
Для Арґо, то були відомості. Вона знала все найнеобхідніше: де знаходилися небезпечні монстри і найефективніші місцини для полювання. Ці ж знання давали їй упевненість і холодну голову, що збільшувало шанси на виживання.
Яка ж тоді моя? Мабуть, меч за спиною. Точніше, відчуття, коли ми з моїм мечем стаємо одним цілим. У цьому розумовому стані я спромігся перебувати лише кілька разів, проте бажання керувати всією міццю й бути найкращім у цій царині, надавало жагу до життя. Тож причина, чому я вклався в гострість із міцністю, а не точність і прудкість очевидна: перші збільшували чисто чисельну силу, утім інші налаштовували втілення системи. Себто, міняли саме сприйняття оруди мечем.
Але тоді...
Як щодо фехтувальниці на передовій лабіринту? Яка в неї "суть"? Я переніс її із донжона (у спосіб, котрий ніколи не розповім їй), та якби мене там не було, чи справді вона б загинула? Я міг запросто уявити, як вона, ледь тягнучи ноги, чвалала до наступного кобальта, і завдяки своїй лінеар розправлялася з тварюкою.
Що змусило її зазнати такої жорстокої низки битв? Що тоді підтримувало її жагу до життя? Вона мала володіти силою волі, котру я не здатен був навіть уявити.
— Може, слід було заплатити Арґо п'ятсот кол. — Пробурмотів я. Тоді тряхнув головою й поглянув вище.
Залиті в біле вітряки, котрі являлися визначальним символом Толбани, віддавали злегка жовтуватим. Зараз трохи за третю годину – якраз час, аби перекусити перед виснажливими рейдовськими зборами.
Вони точно будуть бурхливими.
Розлом поміж гравцями SAO, котрий донині вважали за краще затемнювати – непрохідна прогалина між бета-тестерами й новачками, сьогодні вперше проясниться...
Існував лиш один кшталт відомостей, котрі Миша Арґо не погоджувалася продавати – чи є той, чи інший бата-тестером. Усякі колишні тестери, котрі, попри інші обличчя, мали де-не-де схожі голоси та ймення, умисно намагатись уникати прямих стичок. Оця от зустріч – не виняток. Що Арґо, що я, знали – інший був із бети, однак цю тему ми відклали на довгі світлові роки.
Привід тому вкрай простий: нагальне визнання бета-тестером могло коштувати гравцю життя.
Не через монстрів у донжоні. Вештаючися самому за межами безпечних місцин, з тобою б розправилися юрби новачків, адже вірилося, що в смерті близько двох тисяч плеєрів винні лише бета-тестери.
Тут мені вже нічого не вдіяти.
| 2-ий розділ | Головна | 4-й розділ |
